Хвороба Меньєра (ендолімфатичний гідропс або ендолімфатична водянка) - це незапальне захворювання внутрішнього вуха, клінічно зумовлене збільшенням кількості рідини (ендолімфи) в його порожнині, в основі якого лежить дисфункція вегетативної іннервації судин внутрішнього вуха.
Проявляється нападами запаморочення, шумом у вухах та прогресуючою втратою слуху. Зазвичай патологічний процес вражає тільки одне вухо, але в 10-15% випадків процес двосторонній. Напади виникають в будь-який час, але частіше вранці і вночі. Спровокувати напад запаморочення може психологічне та фізичне напруження. Хворий відчуває обертання або йому здається, що оточуючі предмети зміщуються. Ці симптоми приносять хворому величезну незручність.
У чому різниця між хворобою та синдромом Меньєра?
Хвороба Меньєра та синдром з такою ж назвою мають багато спільного, але в той же час - це абсолютно різні проблеми. Хвороба Меньєра - самостійне захворювання, тоді як синдром (він зустрічається частіше) може розвиватися на фоні інших патологій внутрішнього вуха (наприклад, при різкій зміні атмосферного тиску, при недостатності кровопостачання внутрішнього вуха і мозку, черепно-мозковій травмі, передозуванні певних ліків (Аспірину) , деяких захворюваннях і т.д.). Головними відмінними ознаками останнього є відсутність шуму у вухах та прогресуюче зниження слуху.
Якщо міркувати про причини цієї хвороби, то думки лікарів у даному питанні помітно розходяться. Існують декілька теорій розвитку хвороби Меньєра:
• патологія будови скроневої кістки,
• спадкова передача,
• вплив вірусної інфекції (наприклад, цитомегаловірусу та вірусу простого герпесу), яка може запускати аутоімунний механізм, що призводить до захворювання,
• алергічні реакції,
• затримання калію в ендолімфатичному просторі, що викликає калієву інтоксикацію волоскових клітин та вестибулярного нейроепітелію, в результаті чого розвиваються туговухість та запаморочення,
• порушення вегетативної іннервації судин внутрішнього вуха.
Більшість дослідників, які вивчають хворобу Меньєра, вважають, що в її основі лежить підвищення внутрішньолабіринтного тиску за рахунок накопичення в лабіринті надмірної кількості ендолімфи. Надлишок ендолімфи може бути зумовлений її підвищеною продукцією, порушенням її всмоктування або циркуляції. В умовах підвищеного тиску ендолімфи ускладнюється проведення звукових коливань, а також погіршуються трофічні процеси в сенсорних клітинах лабіринту. Різко виникаюче підвищення внутрішньолабіринтного тиску викликає приступ хвороби Меньєра.
До факторів ризику розвитку патології відносять:
• вроджені аномалії будови органів слуху;
• стресові ситуації,
• алергічні реакції та інші порушення імунної системи,
• порушення обміну речовин та функції ендокринної системи,
• вживання кухонної солі у великих кількостях,
• постійний вплив шумів.
Початковими ознаками нападу є:
• порушення координації при здійсненні різких рухів,
• посилення дзвону у вухах.
Зазвичай початку нападу передує відчуття «наповнення» або «тиску» у вусі.
Під час нападу у хворого відзначаються такі симптоми:
• запаморочення,
• розлад координації,
• нудота та блювання.
Частота виникнення нападів:
• дуже часті (кілька разів на тиждень),
• часті (1-2 рази на місяць),
• рідкісні (1-2 рази на рік),
• епізодичні (1 раз у декілька років).
Тривалість нападів - від декількох хвилин до декількох діб, зазвичай -2-8 годин.
Стадії захворювання:
1. Оборотна стадія - типові напади, що змінюються світлими проміжками, під час яких симптоми вестибулярних розладів відсутні, але спостерігаються шум у вусі та флюктуюча (мінлива) туговухість.
2. Необоротна стадія - частота та тривалість нападів збільшуються, світлі проміжки майже зникають, вестибулярні розлади наявні і в міжприступному періоді, прогресивно погіршується слух.
Хвороба Меньєра може починатися як з вестибулярних, так і зі слухових (зниження слуху, закладеність вуха, вушний шум) симптомів. У перші 2-3 роки захворювання туговухість може бути флюктуючою (швидкоминучою) з практично повним відновленням слуху в міжприступному періоді. З роками слух поступово погіршується, аж до повної глухоти.
Що робити під час нападу в домашніх умовах?
При виникненні запаморочення рекомендується зайняти лежаче положення і тримати голову спокійно, не здійснюючи рухів, поки напад не мине. Щоб послабити напад можна використовувати антигістамінні препарати, наприклад, супрастин, діазолін, димедрол, меклозин, бетасерк і фенкаро. Для зменшення нудоти можна застосовувати протиблювотні засоби, наприклад, метоклопромід і церукал.
Діагностика хвороби Меньєра включає такі дослідження:
• отоскопія та мікроотоскопія,
• аудіометрія,
• дослідження камертоном,
• акустична імпедансометрія,
• електрокохлеографія,
• отоакустична емісія,
• промонторіальний тест,
• МРТ головного мозку,
• консультація невролога.
Диференціальний діагноз хвороби Меньєра проводять з:
• гострим лабіринтитом,
• євстахіїтом,
• отосклерозом,
• отитом,
• фістулою лабіринту,
• вестибулярним нейронітом,
• пухлиною VIII пари черепних нервів,
• синдромом Меньєра,
• психогенними порушеннями.
Методи лікування хвороби Меньєра
Оскільки причини та механізм розвитку захворювання точно не відомі, для його лікування використовується велика різноманітність методів як консервативної, так і хірургічної терапії. На жаль, у даний момент достовірно ефективний підхід відсутній.
Перш, ніж проводити оперативне лікування хвороби Меньєра, необхідно постаратися вилікувати це захворювання консервативним шляхом. Якщо ж консервативне лікування не дало позитивних результатів, вдаються до хірургічного втручання, вибір якого залежить від показань та симптоматики. Отже, відомі такі хірургічні маніпуляції:
• дренуюче втручання, яке спрямоване на примусове забезпечення відтоку ендолімфи з простору внутрішнього вуха;
• дренування лабіринту через середнє вухо або ендолімфатичний мішок;
• фенестрація півколового каналу;
• перфорація стремінцевої основи;
• інтракраніальний перетин вестибулярної гілки VIII нерва;
• остаточне видалення лабіринту;
• лазеродеструкція лабіринту;
• руйнування лабіринту ультразвуком;
• шийна симпатектомія.
Профілактика хвороби Меньєра
Для того щоб уникнути діагнозу «хвороба Меньєра», рекомендується подбати про заходи надійної профілактики, якої можна дотримуватися і в домашніх умовах. В даному випадку бажано уникати травмування внутрішнього вуха, а також своєчасно лікувати всі інфекційні та хронічні захворювання власного організму.
Частоту й інтенсивність нападів можна значно знизити за допомогою простих методів, навіть без застосування лікарських засобів. Хворим рекомендується дотримання дієти та здорового способу життя. Необхідно відмовитися від спиртного, паління, вживання кави та інших продуктів, здатних погіршити симптоми захворювання.
Люди, які страждають на хворобу Меньєра, не повинні працювати в екстремальних умовах - на глибині, на висоті. Їм також не рекомендується працювати за рухомими механізмами і в транспортних засобах.
Це захворювання не смертельне, але здатне значно ускладнити життя. Тому, бережіть себе і лікуйтеся вчасно!
