Риноліт (rhinolithus; рино + грец. lithos камінь; син. конкремент носовий) – носовий камінь, що утворився в результаті відкладення фосфорнокислих і вуглекислих солей кальцію з носового слизу навколо чужорідного тіла, що потрапило до носа.
Причини виникнення ринолітів
Як камінь міг опинитися в носі у пацієнта? Камені утворюються в носі точно так само, як і у всіх інших органах, наприклад, у нирках. Основою утворення ринолітів зазвичай є чужорідне тіло невеликих розмірів: горох, кісточка вишні, насіннячко соняшнику та ін., які під впливом випадання солей (фосфорнокислої та вуглекислої солі кальцію) перетворюються в риноліти. Певну роль в утворенні ринолітів грають анатомо-фізіологічні особливості порожнини носа.
Розміри таких каменів можуть бути різні - від маленької горошини до розміру горіха. Поступово збільшуючись, риноліт пристосовується до форми порожнини і заповнює носові ходи. Розташовані камені частіше в загальному носовому ході, рідше- в середньому та задньому відділах носа.
Поверхня носових конкрементів може бути гладкою або шорсткою, навіть покритою шипами, які постійно подразнюють порожнину носа. Консистенція щільна або крихка. Забарвлені вони теж в різні кольори - від сірувато-червоного до жовтуватого.
Навколо ринолітів розвивається реактивне запалення слизової оболонки порожнини носа.
Риноліти зустрічаються порівняно рідко. Найчастіше виникають у дітей, так як саме вони схильні засовувати дрібні предмети собі в ніс, а потім бояться, не можуть або просто забувають розповісти про це.
Рідше риноліти бувають професійного характеру, наприклад, у робочих борошномельного або цементного виробництва.
Клінічна картина залежить від розміру, форми риноліту, його локалізації та наявності чи відсутності супутньої оториноларингєологічної патології (викривлення носової перегородки, хронічні запальні захворювання носа і приносових пазух і т.д.).
Симптоми риноліту
• тривале утруднення носового дихання;
• періодичні гнійні виділення, іноді з неприємним, смердючим запахом;
• головний біль;
• відчуття тиснення у відповідній половині обличчя;
• сльозотеча;
• деформація обличчя при великому риноліті;
• при риноскопії визначають: набряк носа, слизових оболонок носових раковин та носової перегородки, грануляції, гнійні кірки.
Діагностика риноліту
• збір анамнезу і скарг;
• передня, середня і задня риноскопії;
• зондування;
• рентгенографія, в тому числі з контрастною речовиною;
• КТ.
Диференціальний діагноз при риноліті проводять з:
• пухлинами;
• інфекційними гранульомами;
• озеною;
• дифтерією.
Слід пам'ятати, що ріноліт зустрічається вкрай рідко. Симптоми цього захворювання схожі з симптомами найпоширеніших запальних процесів, що зустрічаються у пацієнтів відділень оториноларингології.
Лікування риноліту
Важливо! Не намагайтеся дістати риноліт самостійно! Набагато важче буде його дістати, якщо Ви проштовхнете камінь глибше! Тільки ЛОР-лікар зможе побачити розміри і особливості форми ринолітів та вибрати найбільш оптимальний спосіб виймання.
Найчастіше отоларингологи видаляють риноліт тупим гачком, переважно через передній відділ носа, рідше під загальним наркозом. Для вилучення плоских чужорідних тіл, наприклад, монет або гудзиків, використовують пінцет або спеціальні щипці.
Можливі ускладнення риноліту
• хронічний риніт;
• носова кровотеча;
• гайморит;
• етмоїдит;
• фронтит;
• перфорація носової перегородки;
• отит.
Профілактика риноліту полягає у запобіганні (по можливості) потрапляння стороннього тіла в порожнину носа та якнайшвидшому його видаленні в разі такого.
Прогноз при риноліті сприятливий. Так як причина його виникнення - чужорідне тіло в носі, то видалення останнього- повністю знімає всі прояви та скарги.
