Етмоїдит - це запальне захворювання слизової оболонки решітчастої пазухи, яка є частиною передньої основи черепа і знаходиться поруч з дуже важливими анатомічними структурами - очницею, решітчастими артеріями, передньою черепною ямкою. Як показує клінічна практика, таке близьке розташування може призвести до серйозних ускладнень етмоїдиту.
Хронічний етмоїдит (хронічний етмоїдальний синусит), як правило, є продовженням недіагностованого або недолікованого гострого етмоїдиту у хворих зі зниженою опірністю організму. Займаючи центральне положення по відношенню до інших пазух, хронічний етмоїдит часто є поєднаним процесом або вторинним ускладненням при запаленні інших пазух.
Залежно від характеру виділень етмоїдит ділять на наступні види:
• катаральний синусит;
• набрякло-катаральний синусит;
• гнійний синусит;
• поліпозний синусит.
Симптоми етмоїдиту:
1. Загальні:
• фебрильна лихоманка,
• загальна слабкість, млявість,
• дифузний головний біль (частіше локалізований в області кореня носа, нерідко іррадіює в очну ямку з відповідної сторони).
2. Місцеві:
• виділення з носа,
• утруднення дихання.
У період загострення хронічний етмоїдит характеризується тими ж проявами, що і гострий.
Унаслідок того, що ізольований односторонній етмоїдит частіше зустрічається у дітей, а кісткові структури їх приносових пазух мають більш пухку будову в порівнянні з дорослими, запальний процес руйнує частину кісткових стінок решітчастої кістки, викликаючи появу гіперемії та набряку м'яких тканин внутрішнього кута ока. Подальше прогресування гнійного етмоїдального синуситу призводить до поширення запального процесу та появи гіперемії і набряку повіки ока на враженій стороні. Відсутність належного лікування може призвести до проникнення гнійного вмісту під шкіру внутрішнього кута ока або в орбіту.
Що стосується симптомів інтоксикації, то вони не залишають хворого навіть у період ремісії захворювання. Крім того, ці симптоми поступово збільшуються, стають більш вираженими і в окремих випадках істотно знижують якість життя.
При хронічному етмоїдиті людей турбують:
• підвищена стомлюваність;
• дратівливість;
• погіршення пам'яті;
• зниження працездатності;
• проблеми з концентрацією;
• переважання поганого настрою.
Діагностика етмоїдиту
Діагностувати це захворювання зможе лікар-оториноларинголог. Попередній діагноз встановлюється на підставі:
• скарг хворого;
• даних анамнезу захворювання (при яких умовах воно виникло) і життя (наявність супутньої патології, яка впливає на імунний статус організму);
• результатів фізикального обстеження.
При зовнішньому огляді лікар може виявити інфільтрацію і набряклість області медіального (внутрішнього) кута ока, верхньої та нижньої повік.
При проведенні передньої риноскопії (огляду порожнини носа) помітні гіперемія і набряк слизової середньої носової раковини та виділення слизисто-гнійного характеру з-під неї.
Пальпаторно в області кореня носа і медіального кута ока пацієнт відзначить помірну болючість.
Дослідження порожнини носа за допомогою ендоскопа дозволяє достовірно визначити стан слизової області виходу комірок решітчастого лабіринту та визначити джерело гнійних мас - передні або задні комірки. При хронічному етмоїдиті даним способом дослідження можуть визначатися поліпозні розростання різних розмірів навколо вивідних отворів комірок решітчастого лабіринту.
Вирішальне значення в діагностиці етмоїдиту належить рентгенівському дослідженню області придаткових пазух носа - на знімку буде визначатися затемнення в області комірок решітчастої кістки. Також високоінформативною в даному випадку буде комп'ютерна томографія.
Диференціальну діагностику етмоїдиту слід проводити з:
• дакріоциститом (запалення слізного мішка);
• періоститом кісток носа;
• остеомієлітом верхньої щелепи.
Лікування етмоїдиту:
Лікування хронічного етмоїдиту, в першу чергу, спрямоване на знищення інфекції, яка стала причиною захворювання, а потім на відновлення імунітету.
Препаратами для лікування етмоїдиту є:
• судинозвужувальні препарати локальної дії;
• антибіотики, переважно широкого спектра дії;
• знеболюючі засоби;
• жарознижуючі препарати.
Коли запальні явища почнуть вщухати, можна до основного лікування додати фізіотерапевтичні методи:
• електрофорез з антибіотиком;
• фонофорез з гідрокортизоном;
• УВЧ на область пазухи;
• гелій-неоновий лазер на слизову порожнини носа.
У разі відсутності ефекту від консервативної терапії, а також при наявності ознак внутрішньочерепного та очноямкового ускладнень, стає необхідним хірургічне втручання. Операція по розкриттю комірок решітчастого лабіринту може виконуватися позаносовим та внутрішньоносовим методами. Найчастіше використовують ендоскопічні методи: гнучким ендоскопом проникають в порожнину решітчастої кістки через ніздрю та під зоровим контролем виконують там усі необхідні маніпуляції. У даному випадку може бути проведена септопластика, поліпотомія, часткова резекція гіперплазованих ділянок середньої або нижньої носових раковин і т. д.
Рідше, в особливо важких випадках, використовують відкритий доступ до решітчастого лабіринту.
Прогноз у випадках неускладненого перебігу етмоїдиту при своєчасному зверненні до ЛОР-лікаря та правильно підібраній стратегії лікування сприятливий.
Профілактика етмоїдиту
Профілактичні дії в першу чергу повинні бути спрямовані на своєчасне та доведене до кінця лікування захворювань, що призводять до розвитку етмоїдиту (гайморит, фронтит, риніт). Так як важливу роль у виникненні хронічного перебігу захворювання грає ослаблений імунітет, то необхідно його зміцнювати: раціонально харчуватися, дотримуватися режиму праці та відпочинку, займатися фізичною культурою і спортом. Потрібно пам'ятати і про загартовування - ефективний спосіб, що допомагає організму протистояти інфекції.
